Вірші Івана Мазепи

Дума

Всі покою щиро прагнуть,

А не в оден гуж всі тягнуть,

Той направо, той наліво.

А все браття: то-то диво!

Не маш любви, не маш згоди,

Од Жовтої взявши Води.

През незгоду всі пропали.

Самі себе звоювали.

Гей, братове, пора знати,

Що не всім нам панувати

І речами керувати.

На корабель поглядімо,

Много людей полічимо.

Однак стерник сам керує,

Весь корабель управує.

Пчулка бідна матку має

І оної послухає.

Жалься, Боже, України,

Що не в купі має сини:

Оден живе із погани,

Кличе сюди отамани.

Ідем матку рятувати,

Не дамо їй погибати!

Другий ляхам за грош служить,

По Україні і той тужить;

Мати моя старенькая!

Чом ти вельми слабенькая?

Різно тебе розшарпали,

Кгди аж по Дніпр туркам дали:

Все фортель щоб заслабіла

І аж вконець сил не міла.

Третій Москві юж голдує.

І їй вірно услугує.

Той на матку нарікає

І недолю проклинає:

Ліпше було б не родити,

Нежлі в таких бідах жити.

Од всіх сторон ворогують,

Огнем, мечем руїнують,

Од всіх не маш зичливости,

А не слушной учтивости;

Мужиками називають,

А підданством дорікають.

Чом ти синів не учила.

Чом од себе їх пустила?

Ліпше було пробувати

Вкупі лихо одбувати.

Я сим, бідний, не здолаю,

Хіба тілко заволаю:

Гей, панове — єнерали,

Чому ж єсте так оспали?

І ви, панство — полковники,

Без жадної політики

Озметеся всі за руки —

Не допустіть гіркой муки

Матці своїй більш терпіти,

Нуте врагів, нуте бити.

Самопали набивайте!

Острих шабель добувайте,

А за віру хоч умріте

І вольностей бороніте,

Нехай вічна буде слава,

Же през шаблю маєм права.

Псальма

Бідна моя головонька,

Я на світі сиротонька:

Ні матусі, ні татуся.

До кого ж я прихилюся?

Прихилюся до Ісуса,

Тож мой отець й матуся,

Тож мні радість і утіха,

Тим позбуду всього лиха.

Але лиха біда всюди,

Ненавидять зліє люде.

Ні радости, ні спокою,

Тільки смуток із бідою.

Єден другого вітає,

А на славі забуває.

Єднак сього я не дбаю,

На Ісуса уповаю;

Той враг моїх всі совіти

Вскорі може розорити,

Не дасть мені погибати,

У печалях унивати.

Тепер правда лежить в долі,

А неправда в добрій волі;

Тепер любви ність і мало,

Бо на світі все зле стало.

Боже! Дай нам любов мати,

А ім’я твоє хвалати,

Доки ми на суді страшнім

Узримо світ твій преясний...

Чоловіку більш не треба,

Тілько доступити неба.

Там нам, Боже, даруй бити,

Лицем к лицю тебе зрити...

Пісня

Ой горе, горе

Чайці-небозі,

Що вивела чаєнята

При битій дорозі!

Киги! Киги!

Злетівши вгору,

Прийшлось втопитись

В Чорному мору!

Киги!

Жито поспіло,

Діло приспіло,

Прийдуть женці жати,

Діток забирати.

Киги! Киги!

Злетівши вгору,

Прийшлось втопитись

В Чорному мору!

Киги!

Ой чайка в’ється,

Крилами б’ється!

Чого ж їй літати?

Чого ж їй кричати?

Киги! Киги!

Злетівши вгору,

Прийшлось втопитись

В Чорному мору!

Киги!

Як їй не кричати?

Як їй не літати?

Дітки маленькі,

Вона ж їм мати!

Киги! Киги!

Злетівши вгору,

Прийшлось втопитись

В Чорному мору!

Киги!

Ой діти, діти,

Де вас подіти?

Чи мені втопитись,

Чи з горя убитись?

Киги! Киги!

Злетівши вгору,

Прийшлось втопитись

В Чорному мору!

Киги!